Поїздку до Дендропарку «Олександрія» ми здійснили 21 липня 2012 р. Звичайно, це не бозна-яка подорож, тому що їхати усього трохи більше 50 км, але без автомобіля ми, за всі роки, так туди й не вибиралися, тому «Авео», однозначно, була в ній «рушійною силою».
«Олександрія» – державний дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований на північно-західній околиці м. Біла Церква Київської обл., переважно на другій заплавній терасі лівого (північного) берега р. Рось. Місцевість в історичній частині парку характеризується рівнинним схилом до річки, розчленованим чотирма балками, що витягнулися майже з півночі на південь.
Спочатку трохи про історію. 13 грудня 1774 р. польський король Станіслав Август Понятовський передає у довічне спадкове володіння великому коронному гетьманові Францішеку Ксаверію Браницькому (1730 – 1818), у нагороду за придушення Коліївщини, найбагатше тоді в Україні Білоцерківське староство (437 тис. га, міста Біла Церква і Сквира, 134 села і хутори з населенням понад 40 тис. чол.).
В 1781 р. у Санкт-Петербурзі гетьман узяв шлюб з камер-фрейліною імператриці Катерини II, небогою найсвітлішого князя Григорія Потьомкіна, Олександрою Василівною Енгельгардт (1754 – 1838). Зиму Браницькі проводили при дворі Катерини ІІ у Петербурзі, а навесні і влітку переїжджали у свої маєтки в Україні, найчастіше у Білу Церкву. В 1784 р. О.В. Браницька отримала цей маєток, що приносив до 750 тисяч злотих прибутку на рік, в дарунок від свого чоловіка. Парки європейських столиць надихнули графиню на створення парку у своїй головній резиденції. Спочатку вона мала намір створити його у Шкарівському лісі (за 10 км на південь від Білої Церкви), але в 1788 р. зупинилася з вибором на ділянці віковічної діброви за 3 км на захід від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Назву парку дала на свою честь – «Олександрія».
В 90-х роках XVIII ст. до міста приїхав відомий французький архітектор-паркобудівник Мюффо, якого і вважають автором генерального плану парку. Основним стилем «Олександрії» став англійський, або ландшафтний. Пізніше в парку працювали архітектори та садівники Домінік Ботані, Август Станге, Бартецький, Вітт, Август Енс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні діброві насадження. Перші будівельні роботи розпочалися в 1793 р. На території парку було споруджено готель під назвою «Аустерія» (пізніше – літня резиденція Браницьких) та багато інших споруд. Парк прикрасили бронзові та мармурові скульптури, вази, декоративні композиції з великих брил і штучних земляних підвищень.
До середини XIX ст. «Олександрія» перетворилася в один з найпрекрасніших пейзажних парків Російської імперії, з елементами романтизму та сентименталізму. З Північної Америки та Західної Європи у парк завозились рідкісні екзотичні рослини. В балках було споруджено каскади ставків, водоспади та фонтани. Його відвідували відомі люди того часу: Г.Р. Державін (у 1813 р.), О.С. Пушкін (1821), М.П. Бестужев-Рюмін, С.І. Муравйов-Апостол, П.І. Пестель (1824), Т.Г. Шевченко (1845, 1847 рр.). Бували в парку відомі польські поети та художники: Ян Ліппоман, котрий написав про «Олександрію» вірші, Ян Бровінський, який після відвідування парку видав у 1848 р. поему «Олександрія». Парк зображували художники Міхаліна Вежинська (1822), Вілібальд Ріхтер (1828), Наполеон Орда (1872), Фелікс Бжозовський та ін. Найкращі малюнки (24 кольорові акварелі) були виконані В. Ріхтером – так званий «Альбом Білоцерківський, документації місця та епохи», який знаходиться нині в замку Монтрезор у Франції. Парк часто відвідували члени імператорської родини.
Після смерті Олександри Браницької парк та маєтки успадкував її син Владислав Григорій (1783 – 1843). Наступним власником був син останнього Владислав Михайло (1826 – 1884). До 1861 р. було впорядковано центральну та східну частини парку. Відміна кріпосного права і неможливість використання дармової праці кріпаків зупинили подальшу розбудову парку. Практично, до 1917 р. в ньому виконувались роботи, пов’язані тільки з доглядом за вже існуючими об’єктами. Останньою володаркою маєтків до 1918 р. була дружина графа Владислава – Марія Анель з роду Сапєг.
З 1921 р. «Олександрія» отримує нову назву – парк ім. Ч.Г. Раковського. За перших років Радянської влади час від часу розбиралися на цеглу зруйновані або напівзруйновані споруди, парк використовувався для добування деревини. У лютому 1928 р. було прийняте рішення про побудову на території парку споруд міського водогону. У 1934 р. парк «Олександрія» був оголошений Державним заповідником (але до 1946 р. входив до складу сільськогосподарського технікуму (згодом інституту).
В роки Другої світової війни були ще більше зруйновані архітектурні споруди, пошкоджена або зовсім знищена значна частина дерев (так, у 1943 р. було зрізано понад 3 га вікових дерев сосни звичайної), на рідколіссі в північній частині все вкрилося густим самосівом, який знівелював попередній художній образ цих ділянок парку.
Постановою від 10 квітня 1946 р. Рада Міністрів СРСР передала парк «Олександрія» у відання Академії наук УРСР, якій він підпорядкований і в даний час. Роботи з відбудови парку набули особливого змісту після передачі «Олександрії» в 1953 р. Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР. В 1955 р. був розроблений проект реставрації та розвитку парку. Він передбачав два етапи робіт: відновлення алейно-дорожної мережі і всіх вцілілих архітектурних споруд та цілісне художнє ландшафтне оформлення території парку. Реставраційні роботи почалися в 1957 р. Були відновлені всі основні паркові споруди (за винятком палацу і павільйонів): головний вхід, «Ротонда», «Колона смутку (Пелікана)», Великий водоспад, колонада «Луна», «Китайський» і «Арковий» містки, фонтани. Одночасно були збудовані нові об’єкти – джерело «Лев», «Кругла альтанка», закладені нові насадження, впорядкована і розвинена мережа алей. У західній частині парку з’явилося декілька окремих ландшафтних фрагментів: ялинова алея, півколо каштанів і куртина ялин. З 1992 р. парк є самостійною установою НАН України.
Роботи в парку велися постійно до 1990-х років. Останнє десятиліття ХХ ст. було дуже скрутним для «Олександрії», але зараз ситуація почала змінюватись – відновилися деякі реставраційні роботи, з’явилися нові скульптури, на водойми повернулися лебеді і дикі качки. У східній частині парку проектується Східна галявина, оточена старими насадженнями.
У 2007 р. дендропарк «Олександрія» став один із номінантів проекту «Сім чудес України».
Нарешті про сьогодення і власне «авео-подорож».Дендропарку «Олександрія» належать кілька «паркових рекордів». Це найбільший дендропарк України: до 1998 р. він займав 201,5 га, потім – 297 га (ставши найбільшим), а коли 2009 р. йому передали урочище Голендерня на правому березі Росі, площа парку стала загалом 405,6 га. Взагалі, з-поміж старовинних парків України більші лише Качанівський (560 га) і Тальнівський (460 га). Він також найстаріший (заснований у 1788 р.) дендропарк. «Олександрія» має найбільшу серед парків і садів колекцію рослин – понад 2500 видів, сортів та форм. Діброва парку є найбільшою (площа 48 га), найбільш старовіковою (середній вік дубів 200 років, максимальний – понад 400 років) і чистою заплавною дібровою в Україні (можливо, навіть і в Європі). На території парку зростають найстаріші в Україні тюльпанове дерево та сосна веймутова.
Площа 25-ти водоймищ парку становить 21 га. Стави розташовані каскадами у трьох великих балках, які спускаються до Росі.
Головний вхід розташований у східній частині парку. Перед ним – велика площа з автостоянкою. У нішах пілонів встановлені бюсти Т.Г. Шевченка та О.С. Пушкіна.
Відразу від входу починається розгалуження численних алей, так що ми ходили парком «по схемі». Взагалі, протяжність алей і доріжок парку становить майже 21 км. Оглянути всі його цікаві місця за півдня-день просто неможливо. Ми встигли побувати лише у східній половині, та й то не скрізь. Спочатку, йдучи наліво (на південь) від головного входу, потрапляємо до Нового парку (однієї з ландшафтних ділянок, освоєних після 1957 р.). Зліва від доріжки відкривається великий відкритий простір з нерівномірно розміщеними деревами та чагарниками – Сонячна галявина площею 7 га.
Звернувши доріжкою направо,
виходимо до павільйону, який має назву «Ротонда». В різні часи він був відомий, як «Павільйон Потьомкіна», або «Мушля (Раковина) Потьомкіна». Висота павільйону 10,5 м, ширина – 9 м. Збудований у стилі розвинутого класицизму, у плані напівкруглий, з прорізаною в передній стіні напівкруглою аркою. На передньому плані – чотири іонічні колони, що підтримують балку архітраву. Верхній напівкупол оздоблений ліпним орнаментом.
У центрі павільйону «за панів» знаходився мармуровий бюст Г.О. Потьомкіна з написом під ним: «Полезен миром и войной, Екатеринин друг, благотворитель мой», а також бюст Катерини ІІ (роботи Ф. Шубіна). Взагалі, після смерті Г.О. Потьомкіна в 1791 р., графиня Браницька хотіла присвятити споруджуваний парк своєму дядькові. Вона навіть замовила проект мавзолею (1795 р., архітектор І.Є. Старов, автор Таврійського палацу Г. Потьомкіна у Петербурзі), щоб перепоховати Потьомкіна в Білій Церкві. Мавзолей мав стати домінантою всієї нової композиції парку «Олександрія». Він повинен був розповідати про життя та велич Г. О. Потьомкіна. «Ротонда» мала бути ядром меморіального комплексу. Але після смерті Катерини ІІ (1796 р.) Браницькі потрапили в опалу до нового імператора Павла І. Той ненавидів усе пов’язане з Потьомкіним, тому, щоб не накликати біду, про мавзолей довелося забути. Замість нього, спираючись на композиційні частини проекту І.Є. Старова, були збудовані декілька інших споруд. А Біла Церква з того часу стала місцем не лише літнього, а й постійного проживання Браницьких.
Далі, обійшовши майданчик перед «Ротондою», повертаємо доріжкою в північному напрямку і потрапляємо на Головну алею, яка від головного входу йде на захід углиб парку. Справа, не невеличкому узвишші, пам’ятний знак з категорії «новоделов» – «у пам’ять конюшень Браницьких».
По дорозі зустрічаються рештки старовинних архітектурних елементів парку.
«Олександрія» славиться своїми дубами віком 200-400 років.
Зліва від алеї на кам’яному квадратному постаменті стоїть відновлена «Колона Пелікана» коринфського ордеру. Верхня частина колони завершується скульптурою пелікана, який годує пташенят. Офіційною є версія, що вона символізує піклування батьків про дітей, але багато дослідників вважають, що колона збудована на честь царя Олександра І і його масонських уподобань. Відомо, що цар був покровителем масонів і сам неодноразово брав участь у їхніх обрядах. Знаком масонської ложі був хрест, в центрі якого знаходився пелікан у короні, який годував своїх дітей.
Ще часто зустрічається назва «Колона смутку». Вона пов’язана з тим, що в роки війни зникла скульптура, сама колона з часом наполовину зруйнувалася і стала подібною до колон, які встановлювали в багатьох парках (зокрема, «Софіївці»).
Навпроти колони – старий дуб з явними ознаками чийогось спостережного пункту.
Головна алея впирається в місце, де стояв літній (після 1796 р. постійний) палац Браницьких – «Аустерія», а також чотири павільйони. З північної, східної і західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикали внутрішній двір («Дідинець») розмірами 92х74 м. Від цього місця в різні боки відходять дев’ять дрібніших алей.
Під час громадянської війни більшість архітектурних споруд в «Олександрії» була частково або повністю зруйнована. В січні 1918 р. пішов у небуття й «Дідинець». Частини українського корпусу, які стояли в «Олександрії» для охорони Браницьких, потрапили під вплив анархістів і, за допомогою селян, повністю розграбували і спалили маєток. (Ще погіршило становище те, що у маєтку Браницьких були винні льохи, й саме до них злізлися волоцюги (які пізніше назвали себе більшовиками) з усіх околиць. Грабунок супроводжувався страшною п’янкою. Нарешті оскаженілі з похмілля революціонери, бачачи, що грабувати і пити більше нічого, підпалили палац та павільйони.)
«Дідинець» нині запланували відновити. Поки що відкопали фундаменти і бази колон одного з павільйонів.
Почалася відбудова Танцювального павільйону,
який розташований біля північного краю Малої галявини (площею 4 га).
В 1829 р. на схід від «Дідинця» була створена ще одна архітектурна композиція – «Варна», на честь взяття російськими військами турецької фортеці в місті Варна. У цій війні брали участь син та зять графині Браницької – Владислав Браницький і Михайло Воронцов. На оточеному ровом (який колись був з водою) невеликому острові – два уламки скелі, стягнуті обручем. На каменях стояла скульптура молочниці, що сидить з глечиком (не збереглася, її час від часу відновлюють, але за наших відвідин парку там знову було порожньо).
Поряд – чаша занедбаного басейну.
Від «Варни» рушаємо на південний захід, і скоро виходимо на роздоріжжя шести алей,
де встановлений пам’ятний знак на честь 200-річчя парку.
Звідси «по схемі» майже на південь, і виходимо до Великої галявини.
Велика галявина є композиційним ядром парку. На цій рівній, з невеликим ухилом до Росі, території височіють окремі вікові дерева та невеликі їх групи, розміщені так, що з будь-якого боку галявини відкриваються красиві краєвиди. Галявині належить ще один рекорд України – за кількістю видів рослин, що зростають на обмеженій площі – 170 видів на площі трошки менше 10 га. З них 83 види дерев, з яких 17 є представниками місцевої флори, а 66 – інтродуковані. Серед них так зване «сімейне дерево Браницьких» – сосна звичайна, діаметром понад 140 см, яка росте з одного кореня, а далі, подібно до їх генеалогічного дерева, розгалужується на чотири стовбури.
Неподалік колонади «Луна» знаходиться улюблене дерево графині О. В. Браницької – сосна веймутова. Серед своєї породи це найстаріше дерево в Україні. Крім дерев, на Великій галявині ростуть також 97 видів трав, багато з яких занесені у Червону Книгу.
Пейзажі Великої галявини пов’язані головним чином з річкою та колонадою «Луна».
(... далі буде ...)
Добавлено: 13 Июня 2013, 15:31:55
Забув додати пояснення до схеми, отже:
Схема історичної частини парку «Олександрія» (без територій, приєднаних у 1998 р. і 2009 р.)
1. Головний вхід. 2. Північний вхід. 3. Господарський в’їзд. 4. «Дідинець». 5. Сад «Мур». 6. Новий парк. Сонячна галявина. 7. «Ротонда». 8. Мала галявина. 9. Джерело «Лев». 10. Велика галявина. 11. Колона «Глобус». 12. Став Холодний. 13. Став Дзеркальний. 14. Став Лазневий. 15. «Руїни». 16. Острів Мрій. 17. Острів Золотий колос. 18. «Арковий місток». 19. Став Срібний серпанок. 20. Став Поповича. 21. Став Лебединий. 22. «Китайський місток». 23. Колонада «Луна». 24. Діброва. 25. Будинок садівника (адмінкорпус, музей). 26. Став Потерчата. 27. Став Русалка. 28. Став Водяник. 29. Став Скельний. 30. Горіхова галявина. 31. Палієва гора.
Внимание! Размещение заведомо ложной информации (п.4.2(й) правил форума) будет наказываться в 2х кратном размере.