Дякую за "разбавилки"
, думаю, будуть потрібні ще кілька разів. Продовжую:
Від руїн «уранового заводу» і «ванн Островского» ми ще повернулися у західну, «некурортну» частину міста, відвідавши питтєвий бювет «Западный» (№64).
Головний вхід до нього був прикрашений каскадом водоспадів і фонтанів, квітниками, але на даний час все перебуває в занедбаному стані
(крім самого бювету, який успішно «відпускає воду»).
Прямо на околиці Желєзноводська вражаючим «зубом» здіймається до 725 м гора Медовая.
Насправді, це лише незначний залишок гори. Її почали використовувати для видобування будівельного каменю ще у ХІХ ст. і майже повністю розібрали в 1960-1970-х роках.
Подальший шлях пролягав задвірками П’ятигорська, де я намагався знайти дорогу до Второ-Афонского чоловічого монастиря на західному схилі Бештау (це її вершина).
В решті решт, махнувши на нього рукою (бо різні місцеві жителі, на мою думку «не местного», незрозуміло і по різному пояснювали дорогу), подерся круто вгору кам’янистою грунтівкою, повз іще один збагачувальний завод, вздовж підніжжя гори Лохматой (1078 м)
на північно-західний схил ще однієї з п’яти вершин Бештау, гори Малый Бештау (1253 м),
поближче до Орлиних скель – однієї з пам’яток природи. На жаль, цієї дороги не фотографував (був дуже зайнятий кермуванням) – ото була б ілюстрація до «Проходимости авеушки родимой»! Одне слово – 1,5 АКПП рулит! Так вибралися на висоту близько 900 м – майже вище усіх гір-супутників Бештау. Зі схилу відкривається чудовий вид у південному, західному і північному напрямках.
Звідси видно гори
Шелудивая (874 м), Верблюд, Острая (з-за неї вершина Быка)
Наприкінці вже була асфальтована дорога для «культурних відпочивальників», яка веде іншим схилом гори до відпочинкового комплексу «Орлиные скалы».
Звідси до самих скель було б ще дертися пішки через ліс трохи не кілометр, тому знімав здаля.
Добавлено: 04 Февраля 2013, 16:52:24
На зворотньому шляху ще відвідали досить новий «Женский монастырь во имя великомученика Георгия Победоносца» – простіше Свято-Георгиевский Ессентукский жіночий монастир (П’ятигорська єпархія), що розташований на широкому пагорбі, справа від дороги Єсентуки – Кисловодськ (на федеральній автодорозі Мінеральні Води – Кисловодськ, 35-й км). Створення жіночої обителі почалося з 2003 року. 11 квітня 2006 року – день офіційного рішення Священного Синоду про відкриття монастира. На даний час у ньому є храм, каплиця, великий чотириповерховий житловий корпус (перший поверх – підсобні приміщення; другий – келії, трапезні; третій – дитячі спальні, класи, домова церква; четвертий – у майбутньому зимовий сад, обсерваторія)
Монастирський храм теж має назву Свято-Георгиевский. Храм збудований у візантійському стилі. Починав зводитися з 1998 року місцевими жителями за обітницею, монастирським став потім. Ззовні облицьований білим мармуром (з кар’єру Коелга Челябінської обл.!), підлога викладена гранітом.
Фото монастира без коментарів – все нове і гарне.
А ще тут є «святе джерело».
На схилі цього ж пагорба будує свій православний храм, у візантійському стилі, грецька община Єсентуків.
З пагорба видно частину долини між Кисловодськом і Єсентуками,
а також стан місцевих доріг федерального значення.
З "місцевими" поїздками все! На черзі остання, найдальша і (можливо) найцікавіша. "ТРЕБУЮ ВСТАВОК!!!"
Добавлено: 05 Февраля 2013, 18:59:43
Найвіддаленішою і найцікавішою з авео-подорожей, в передостанній день перебування в Кисловодську, стала поїдка 30 червня в гірську частину Кабардино-Балкарії – селище Верхня Балкарія, яке розташоване на межі закритої для «неорганізованих відвідувачів» прикордонної зони з Грузією – на відстань близько 210 км від «бази». Поїздку сюди я планував ще з дому. Справа в тому, що в цьому селищі зберігся один з найбільших комплексів середньовічних оборонних споруд Балкарії – башти та наскельні фортеці. Крім цього, Черецька ущелина, якою йде дорога у В. Балкарію, є однієї з найбільших і найкрасивіших ущелин Північного Кавказу, а також дорогою туди розташовані ще два туристично значних об’єкти КБР – Нижнє Блакитне озеро і Аушигерське термальне джерело.
Ще вдома, знаючи про близькість прикордонної зони, що починається відразу за Верхньою Балкарією, вияснив навіть, де знаходиться Нальчикский погранотряд (думав, у найгіршому випадку, звертатися за пропуском), але на місці «понадеялся на русский (северо-кавказский) авось» що до нас ніхто не причепиться, і поїхав просто так, що цілком вдалося.
Взагалі-то, цю поїздку хотів здійснити раніше, але не додавала оптимізму «стабільно нестабільна» ситуація на Північному Кавказі. Не проходило трьох-чотирьох днів, щоб не надходили повідомлення про напади на блок-пости (двічі з жертвами), «контртерористичні операції», виявлення «підривників» чи замахи на посадовців. Так, коли збиралися на першому тижні перебування, була перекрита околиця Баксану (де маємо їхати), потім всього за 10 км від Кисловодська дві доби вбивали «офіційного терориста» і т. д., і т. п. Нарешті, все це набридло, чи звикли (?), і вирішив їхати навмання, бо відкладати не було куди. Хоча, ми досі так нікому і не сказали, що їздили аж у Верхню Балкарію, а не лише на Блакитні озера …
Наш маршрут, загалом, проходив: м. Кисловодськ – м. Єсентуки (околиця) – м. П’ятигорськ (околиця) – м. Баксан (окружна) – м. Чегем – м. Нальчик – с. Урвань – с. Аушигер – с. Кашхатау – с. Бабугент – с. В. Балкарія. Рухалися за iGo «Україна-Росія»
(Маршрут схематично)
Добавлено: 05 Февраля 2013, 19:08:05
На кордоні Ставропольського краю з Кабардино-Балкарією зупинялися на хвильку біля чималенького озера Тамбукан, розмірами близько 2,2х1,2 км.
Вода в ньому гірко-солона, а найбільшу цінність являють собою лікувальні грязі сульфідного складу, які використовувалися на курортах КМВ з кінця ХІХ ст. Після занепаду 1990-х вони знову почали використовуватися, зокрема як складова лікувальної косметики під торгівельною маркою «Тамбуель».
Подальший відрізок шляху повз Чегем і через Нальчик не становив ніяких складнощів. А далі – що можу сказати – вчасно оновлюйте програми в навігаторі! В моєму iGo «Україна-Росія» виявився повністю відсутнім відрізок нової траси Нальчик – Владикавказ («за» Нальчиком), і я, нічого не підозрюючи, вперся в її суцільний відбійник (а розв’язка ще не збудована!). Більше того, цей відрізок виявився відсутнім і на паперовій карті КБР випуску 2011 року. Лише місцеві жителі показали паралельну дорогу, якою через кілька км можна виїхати на головну трасу. Крім цих 15-20 хвилин, шлях «туди» не становив яких-небудь проблем, дорога скрізь хороша (ну, подекуди не без ям, але несмертельних).
Приємно здивувало відношення місцевих. Не можу сказати, з чим це було пов’язане в нашому випадку, але неодноразово чув, що до громадян України (на відміну від росіян) на Північному Кавказі ставляться досить непогано.
За Нальчиком, де дорога на кільці розходиться – у Північну Осетію та на південь КБР, стаціонарний блок-пост: залізобетонна вогнева точка, БТР, купа ГИБДД і військових при повному озброєнні. Звичайно, зупиняють. Підходить сержант ЗС РФ, на вигляд – кабардинець. Майже дослівна розмова: – "Куда едете?"; – "С семьей на Голубые озера."; – "В дороге все было спокойно, без происшествий?"; – "Да, спасибо, все нормально."; – "Счастливого пути, приятного отдыха". І все! Ніякої перевірки документів трьох іноземців, водійського посвідчення, документів на машину з закордонними номерами чи її огляду.
Другий випадок – на південній околиці селища Бабугент. Хоча головна дорога там, загалом, одна, але через однакові на вигляд бокові відгалуження вирішив уточнити дорогу до Блакитних озер у когось з місцевих. На автобусній зупинці побачив молодого кавказця у формі МВС, але поки зупинився – проїхав трохи далі. Якщо коротко – то він перший ще здалеку пішов мені назустріч, у спілкуванні постійно звучало «уважаемый», а на прощання простягнув руку (чого я зовсім не очікував, і трохи навіть «загальмував» з відповіддю – у цих горах першими незнайомим, та ще «русским», руки не подають).
Для економії часу запланували спочатку відвідати найдальшу точку маршруту – південну околицю Верхньої Балкарії.
Таким чином, рухаємося вгору долиною (широкою ущелиною) лівим берегом річки Черек. Трохи нижче селища Аушигер починається каскад Нижньо-Черецьких ГЕС, які розташовані на відвідному каналі, прокладеному вздовж правого берега Череку. Головна будівля нижньої з них, Аушигерської ГЕС, стилізована під горську башту
Автодорога між Аушигером і Кашхатау пролягає серед гір, вкритих дубово-грабовими лісами. На урвищі однієї – відомий крилатий вислів Кайсына Кулиева – видатного балкарського поета (1917-1985)
Біля селища Кашхатау
розташована гребля верхньої, однойменної, ГЕС. (До неї ми заїхали на хвилинку вже на зворотньому шляху. Так як ГЕС – об’єкти стратегічні і добре тут охороняються, не хотів дуже наближатися, і відзняв лише пам’ятний знак біля греблі).
Добавлено: 05 Февраля 2013, 19:29:05
Все, інтернет здох, "помилка 500" ...
Добавлено: 06 Февраля 2013, 20:08:45
Річка Черек утворюється злиттям Черека Балкарского та Черека Хуламского (або Безенгийского) на північно-східній околиці селища Бабугент. Після злиття річок зовсім трохи рухаємося лівим берегом Черека Хуламского до розвилки дороги. Направо – шлях у Безенгійську ущелину (теж дуже цікаве місце, куди хочеться коли-небудь потрапити), а нам наліво – через міст, на південь, у напрямку Черецької тіснини.
Справа від мосту, над річкою, пам’ятник Кязиму Мечиеву (1859-1945) – родоначальнику балкарської літератури, народному поетові і мудрецеві, який був родом з Безенгі.
Далі на шляху (справа) – пам’ятник на честь 70-річчя Черецького повстання балкарських селян 1913 року.
Добавлено: 06 Февраля 2013, 20:11:18
Рухаємося вздовж Черека Балкарского та через 4 км за Бабугентом (6 км від розвилки доріг) поки що залишаємо справа Нижнее Голубое озеро. Вище озера переїжджаємо мостом на правий берег Черека Балкарського, і починаємо затяжний підйом.
Надалі ущелина звужується і перетворюється в тіснину, прорізуючи верхньоюрські вапняки Скелястого хребта.
