Тема: Домбай!!!Кто???

[Hjvfy]

Кто ездил на машине на Домбай?Расскажите.

[Вега]

А ехать-то откуда? На Домбай одна дорога - по Тебердинскому ущелью.

[ЄвгенкО]

Hjvfy, тема ещё актуальна?

[Вега]

Мабуть, тема захлухла. Особисто я їздив у Домбай (точніше, мене возили) двічі, востаннє у 2009р., але обидва рази - з Кисловодська. через перевал Гумбаши. Так що "майже особисто" відомий лише південний відрізок шляху (є багато фото і відео в дорозі та на місці). Якщо цікаво чи потрібно - можу викласти у більш відповідному розділі.

[ЄвгенкО]

Вега, если не тяжело сделайте отчет...

[Вега]

Спробую щось більш-менш корисне пригадати…
З Кисловодська «короткий» шлях в Домбай веде через перевал Гумбаши. Дорога починається від північної околиці міста. Виїжджаємо з нього новим мостом через Підкумок (перед ним зліва розташований стаціонарний пост ГИБДД з укріпленою вогневою точкою).

Поряд знаходяться рештки старого автомобільного моста (збудований після війни, зокрема полоненими німцями), якого зруйнувала страшенна повінь 2002р. Тоді 20 червня навіть центром Кисловодська ішла вода шаром у 60см. Майже відразу за мостом, на розгалуженні головної дороги, поворот наліво (на захід). Дорога має тривалий час майже рівнинний характер, проходячи долиною Підкумка (так звана Кисловодська котловина). Справа на різній відстані здіймаються відроги Боргустанського хребта у вигляді численних мисів-терас з пласкими вершинами.
Буквально через пару кілометрів – перший населений пункт – селище Мирний. Тут починається власне територія Карачаєво-Черкеської республіки. На дорозі стаціонарний пост ГИБДД, асфальтові «лежачі поліцейські». Транспорт тут зупиняють часто, як здалося, «за красивые глазки». Взагалі, коли іншим разом ми їхали до Північної Осетії, місцеві супроводжуючі говорили, що до національних республік вигідніше їхати машиною з номерами «Большого брата» (як у нас – Ставропольського краю), тоді ніби менше зупиняють. Першого разу, вже понад 10 років тому, ми їхали «Ікарусом» і тоді екскурсовод давав хабара (не можна автобусом через перевал). У 2009-му цей пост «бусом» проїхали в обидва кінці без зупинок. Але, чесно кажучи, особисто для мене перетини місцевих внутрішніх кордонів завжди були неприємні через непередбачуваність переважно добре озброєних охоронців.

Далі дорога йде центральними вулицями села Джага і міста Учкекен. Зліва за Учкекеном, через Підкумок, гора-останець з пласкою вершиною – Рим-гора (місцеве Рум-Кале – «візантійська фортеця») з рештками поселень і могильників різних періодів.

Без суттєвих інтервалів дорога проходить майже рівниною вулицями сіл Первомайское і Терезе. Швидко після останнього в’їжджаємо у вузьку долину (майже ущелину) Підкумка, і починається затяжний, спочатку пологий, підйом на північний схил Скелястого хребта. Ухил становить, здається, в межах 2-5 град.

З правого боку дуже довго тягнуться прямовисні скелі. Місцями вони обтягнуті сталевою сіткою для гальмування обвалів. Під час першої поїздки довелося минати сліди невеликого нічного обвалу – кубометрів з п’ять каміння, що перекрило половину проїжджої частини.

Підйом поступово крутішає, але начебто не перевищує 10-15 град. Дорога відносно не покручена, асфальтове покриття прийнятне. Були місця, де через початок сповзання схилів з’явилися численні дугоподібні тріщини асфальт, відкриті в напрямку схилу. Зліва від нас у глибині – долина Підкумка, справа «лисі» гори. Так від Терезе підіймаємося на 600м. Потім, на протязі  2км, йде підйом відразу на 300м через ділянку серпантину (два повороти на 180 град.), і виходимо на найвищу точку – перевал Гумбаши (2023м) на Скелястому хребті. Перевал відкритий (офіційно і номінально) з травня по листопад. Тут можна зробити «привал», тим більше, що з цієї точки на півдні відкривається майже найкраща з місцевих панорам


Головного Кавказького хребта (гори чорного кольору). За ними, в Боковому хребті, здіймається Ельбрус. Різниця у висоті така, що гори переднього плану взагалі «кишенькові». Найкраще потрапити на перевал (влітку) години до 7-8-ї, тоді освітлення найкраще. Звичайно, як пощастить з погодою.
Першої нашої поїздки Ельбрус був шикарний – на всьому протязі без єдиної хмаринки (з того часу є лише аналогове фото). У 2009 році вся його вершина була у хмарах.

Ну, ще на перевалі був примітивний тоді «генделик» (один чи кілька, вже не пам’ятаю, коли працюють – також не цікавився) і щось типу WC. А, ну ще справа від дороги підіймається гарна гора – власне Гумбаши («піщана голова»). 

[Вега]

Продовжу...
Потім є ще невеликий підйомчик ...

І от, десь менш як за 2км, починається найцікавіший (для пасажира, не водія) відрізок шляху – спуск в ущелину річки Мара. На протязі близько 2км дорога робить вісім поворотів майже на 180 град., знижуючись відразу на 400м. На цьому відрізку у декого явно закладає вуха від перепаду тиску. Не пам’ятаю вже крутизни схилів на знаках, але більшої не бачив (щоб саме на автодорозі). На цьому серпантині якраз і було найбільше ділянок з загрозою зсувів полотна (який стан тепер, не знаю).

Далі в’їжджаємо в села Верхня Мара, а потім Нижня Мара. Дорога продовжує знижуватися, проходить правим берегом річки Мара, по її долині спускаємося (за приблизно 10-12км) у долину Кубані та потрапляємо до міста Карачаєвська. Проїхавши трохи містом, потрібно повертати наліво (на південь), але не вздовж першої річки (бо це буде Кубань), а в долину другої – це потрібна Теберда.
Потім дорога йде майже цілком на південь широкою долиною Теберди. Місцевість майже рівнинна, з пологими не крутими підйомами. Дорожнє покриття скрізь добре. Головна дорога там одна, заблукати неможливо навіть з найпростішою картою (чи й без неї).
Після Карачаєвська йде село Джингирик, потім Нова Теберда, за нею Нижня Теберда (18км від Карачаєвська).
Справа, через річку, на виступі скелі над Нижньою Тебердою, видно одну з найвизначніших пам’яток Карачаєво-Черкесії – Сентинський храм Хст. (напівзруйнований, але здаля це не дуже видно) у візантійському стилі, хрестово-купольний. (Н.Теберда колись називалася аулом Сенті).

На південній околиці Н. Теберди переїжджаємо з правого на лівий берег річки. Взагалі, наскільки мені стало відомо, дорога там за ці роки стала дуже якісною.

Так поступово підіймаємося вище, гори з обох боків наближаються, минаємо Верхню Теберду і власне Теберду, рухаючись увесь час вздовж річки, вже знову правим берегом. Від Теберди починається заповідник,

в’їзд туди був завжди платним (розташування «точки збору грошей» не пам’ятаю, не пропустите).
Десь через 3км від селища Теберди річка приймає праву притоку Улу-Муруджу.

Тут «організовані туристи» мають точку постійної зупинки і всі ходять пити льодовикову воду. Якщо піднятися трохи вище проти течії, будуть дійсно красиві пороги і водоскати.
Через кілька км є розвилка дороги. Наліво буде ущелина річки Гоначхир. У 2009-му наш водій сказав, що там красива природа, і хотів туди заїхати. Тут з лісу вийшли троє озброєних людей (добре, що не ваххабітів) і сказали, що ущелина закрита.
Але в Домбай все одно не туди. Треба повернути направо, мостом через Гоначхир, і далі знову вгору вздовж річки – тільки вже Аманаузу (тут і закінчилася/почалася Теберда). Ущелина різко звужується, справа з гори Кругозір спускаються численні невеликі, але довгі, водоспади. Звідси рукою подати до самого селища Домбай і Домбайської поляни біля підніжжя Головного Кавказького хребта і хр. Мусса-Ачитара. (Но это уже совсем другая история).

Панорама долини Теберди з вершини Мусса-Ачитара, 3000м (звідти і їхали в Домбай)

[Вега]

Оце почав потроху планувати маршрути поїздки на Північний Кавказ у цьому році, і згадав важливу річ!
Вся територія південніше Верхньої Теберди - прикордонна зона! Всім іноземцям (тим більше на "іноземних" автомобілях) обов'язково мати пропуски, оформлені у прикордоному загоні КЧР. Можливо, за винятком тих, хто їде "туди й назад" з тургрупою. Взагалі, в тих місцях строгість дотримання прикордонного режиму дуже різна (і в різний час) - нас за два рази ніхто й не питав, хоча з дочкою спілкувалися лише українською.