Моя мама в 16 років пішла на фронт відразу після звільнення Києва. Була зв'язковою (тягала на собі котушку з польовим кабелем ) та топографом. Із особливих нагород, крім численних ювілейних, медаль "за Отвагу" за бої за Прагу та Орден Вітчизняної війни 2 ступені за полонення важливого есесівця (то ціла історія). Завжди дуже цим пишався.
Багато розповідала про Київ у часи окупації, про футбольний "матч смерті", про розстріли на Бабиному яру, про банду, що заманювала молодих жінок до темних кутків начебто з метою обміну речей на продукти, а потім їх вбивала та робила з них пиріжки. Ці пиріжки потім продавали на Єврейському базарі (Євбаз) (зараз це площа Перемоги, що біля цирку). Все це відкрилося тоді, коли німецькому офіцеру попавсь у пиріжку ніготь... Усіх членів банди німці на Євбазі і повісили. Розповідала, як через "діяльність" радянської агентури/або партизан страждало мирне населення. Розказувала про те, що німець міг спокійненько забігти до київського двору та, незважаючи на присутність людей, зняти штани та наваляти купу лайна. Розповідала про те, як після війни люди почали повертатись до своїх домівок, а вони вже були зайняті у більшості своєю євреями, які на той момент встигли повернутись з евакуації. Мова йде про центральні райони міста. Жили мої тоді на Левашовській вулиці (зараз це Шовковична) і зіткнулися з подібною ситуацією. Вся домівка була вже зайнята колишніми сусідами по комунальці... На щастя, бабуся зберегла повістку до військкомату того Рабиновича і ще якийсь важливий документ. Сказала, що віднесе це куди слід, адже він дезертир, бо втік із сім'єю до Азербайджану. Бабуся казала, що за 10 хвилин вони усі просто з хати зникли
Взагалі, жалкую, що нічого з тих історій не записано...а треба було записати, бо дуже багато цікавого від мами почув. Отаке...
