Живу в гуртожитку. Усі його мешканці мають право ставити автомобілі на охоронюваній стоянці. І традиційно так склалося, що примірно усі ставлять машини на "своїх" місцях.
Однак, інколи, особливо під час сесій заочників, через наплив авто утворюється дефіцит паркувальних місць. У цьому випадку я , наприклад, ставлю авто на будь-яке вільне місце, що я і зробив у цю середу.
У четвер, йдучи на роботу, краєм ока помітив, що мою авешку нахабно підперла тойота авенсіс. На роботу машину беру лише пару разів на тиждень, тоді була не потрібна, тому лише подумав про себе, що добре що зараз не треба, інакше прийшлося б шукати власника тойоти.
Сьогодні, коли виїжджав, до мене підійшов "привратник"-охоронець і ввічливо попросив більше свою машину на це місце не ставити, оскільки власник тойоти кричав, тупотів ногами, що зайняли його місце (до речі і запер мене спеціально). І хоча і охоронець, і директор гуртожитка йому пояснили, що місця тут не закріплені ні за ким, але, мовляв, "можна вас попросити", бла-бла-бла.
Я пояснив охоронцю, щоб посилав його на хер, а якщо він не зможе йому пояснити, то хай направить його до мене, це зроблю я.
Ось тепер сиджу і думаю, який хід думок формує у людини психологію власника паркувального місця і як з цим боротися...
P.S. машину свою я звичайно поставив сьогодні на "своє місце", хоча дуже підмивало знов стати на його і спровокувати на конфлікт. Але ж я людина не конфліктна..