Їду сьогодні на роботу, зупиняє мене на Кіквідзе (ближче до мосту) даішник. Відкриваю віконце і лагідно дивлюся на нього. Він запитує мене солоденьким голосом, чи не заходив вчора увечері до мене кум. Я відповідаю, не хвилюйтеся, не заходив. А він каже, що це я маю хвилюватись, а не він, бо я за кермом, а він на службі. Я відказав йому, що це ж саме він хвилюється про мене, бо ж він мене зупинив, запитуючи про моє здоров'я. Він подивися мій техпаспорт і відпустив.
До речі, не просив мене показати йому аптечку і решту необхідних речей, з яких в мене тільки вогнегасник. Але це не все. Їду далі, як завжди, по Кіквідзе на Лесі (десь без чверті вісім), потім минаю Бесарабський ринок, повертаю праворуч, на Хрещатик, щоб потім повернути на вулицю Богдана Хмельницького, і тут я почув такий рев, посилений гучномовцем, що заглушив музику в машині! А до суду як раз везли Йулю: машина супроводження - 2 шт., безпосередньо автобус з Йулею, за нею ще кілька машин, і взагалі ментів було як татарви за часів Батия. Йуля сумно дивилась скрізь решітку автобусного вікна, розплющивши ніс об скло ... (звичайно, вигадка).
